«СВЯТКОВА СОЦІОЛОГІЯ» ТА ПРАКТИЧНА ДЕСОВЄТИЗАЦІЯ
Великдень є улюбленим святом українців. До нього ставляться з повагою 83% опитаних Київським міжнародним інститутом соціології. Далі за популярністю йдуть Новий рік – 81%, Різдво Христове – 79%, Міжнародний жіночий день -– 49%, День Перемоги – 40%, Трійця – 36%. Найменш популярні офіційні свята – День Незалежності України (12%), День міжнародної солідарності трудящих (10%) і День Конституції (4%). Як відзначають соціологи, порівняно з 2011 р. значно зменшилася кількість тих, хто вважає улюбленим свято Дня Перемоги (з 50% до 40%), проте збільшилася кількість тих, хто поважає і любить Міжнародний жіночий день (з 37% до 49%) і Новий рік (з 77 % до 82%).
Які ми можемо зробити висновки з цієї «святкової соціології»?
По-перше, десовєтизація свідомості відбувається повним ходом. Великдень більш ніж вдвічі популярніший за День перемоги і у 8 разів (!) популярніший за Першотравень. Фактично конкуренцію релігійним святам можуть скласти лише такі свята, як Міжнародний жіночий день та Новий рік (День перемоги теж зберігає популярність, але вона явно падає).
По-друге, фактично зберігаються лише ті совєтські свята, які є не специфічно ідеологічними, а являють собою приклад «псевдотрадиціоналізму».
Новий рік – це типове свято завершення старого і початку нового циклу. В добу совдепу його ввели для того, щоб замінити Різдво. Фактично Новий рік паразитує на Різдві та навіть дохристиянському Коловороті (якщо копати глибше). Цікаво, що популярність Різдва та Нового року майже зрівнялась, хоча умови для святкування держава забезпечує передусім для Нового року. Якраз для віруючих зимові святкування пов’язані з реальними незручностями, оскільки Новий рік випадає на найбільш суворий період різдвяного посту. Отже, все більше українців Різдво святкують не за звичкою, а цілком свідомо.
Міжнародний жіночий день задумувався як типове ідеологічно мотивоване марксистське свято, але фактично набув діаметрально протилежного характеру. Специфічні жіночі свята присутні в усіх культурах та релігіях світу. Сама їхня концепція є глибоко традиційною та протистоїть нівеляції природних відмінностей між статями. В Традиції християнства східного обряду таким днем є День жінок мироносиць (день вшанування жінок, які зберегли відданість Ісусу Христу в момент між його смертю та Воскресінням, що вважалось прикладом найбільшої мужності та вірності, в тому числі для чоловіків). Світським жіночим святом у більшості країн Європи може вважатися День матері (теж глибоко консервативний за самою концепцією). Цікаво, що всі три свята припадають на весну (що теж можна вважати ознакою певного зв’язку з архетипами). Отже, заміна (навіть заміни) для 8 березня не просто можлива, а фактично вже є.
З Днем перемоги все ще простіше. По суті це цинічне використання совковим «агітпропом» пам’яті предків, пов’язаної з днем воїнської слави (теж наявним абсолютно в усіх традиціях та культурах). Зрозуміло, що воно матиме певний успіх, доки культурна політика держави не знайде йому адекватну заміну. Точніше сказати, не надасть адекватного значення в масовій свідомості Дню Покрови Пресвятої Богородиці, який є днем воїнської слави Русі-України ще з доби Київської Русі. Не варто забувати, що для українців, які волею долі опинилися у лавах совєтської армії, він теж є святом, бо Покрова однозначно завжди вважалась покровителькою воїнів незалежно від того, в якій армії вони конкретно служили (за доби князівської Русі або козацької України наш народ теж неодноразово був по різні боки міжусобиць). Отже, Покрова – свято універсальне, і аргумент «діди воювали» проти нього може використовувати лише «сферичний совок у вакуумі». А у весняному циклі свят є день Юрія (Георгія) Переможця, який в Україні-Русі вважався не стільки специфічно релігійним святом, скільки днем покровителя воїнів, козаків, князів та аристократів. За козацьких часів відзначались і Покрова, і Юріїв день.
По-третє, конкуренцію «совковим» святам можуть складати лише свята традиційні. Штучні свята, такі як День незалежності або тим більше День конституції, ніколи не зможуть стати настільки ж ефективними. А ось, наприклад, Покрова зможе. Характерно, що найбільш популярним святом в незалежній Україні став саме Великдень. Свято абсолютно неофіційне і державою не заохочуване (вихідний або офіціозні «пробіжки» представників влади по храмах – це не їхня ініціатива, а визнання об’єктивної ситуації), але глибоко традиційне і суто сакральне за формою та духом (секуляризувати його толком не вдається навіть на маразматично-політкоректному Заході).
Отже, головним висновком, який ми можемо зробити є те, що традиційні свята – це надійних шлях до практичної десовєтизації масової свідомості українців. Але без реальної підтримки громадськості та держави тут не обійтися. Традиція все одно переможе псевдотрадицію, але часу і сил без підтримки на це піде більше.
http://azov.press/ukr/svyatkova-sociologiya-ta-praktichna-desov-tizaciya
Едуард Юрченко
